Чорнобиль гірчить і сьогодні

Минає вже тридцять друга весна , яка віддаляє нас від жахливої катастрофи – аварії на 4-му енергоблоці ЧАЕС. Це  найбільш техногенна катастрофа  в історії людства, яка сталася 26 квітня 1986 року о 1 годині 23хвилини 45 секунд.

Масштаби аварії вражають. За висновками  експертів, викид радіоактивних речовин в сотні разів перевищував показники радіації після бомбардування  японських міст Хіросіми та Нагасакі  в 1945 році.   Внаслідок потрапляння в атмосферу  ізотопів урану, плутонію, цезію 134, цезію 137, стронцію 90 та ін.. зараженню піддалися близько 200тисяч кв. км. земель. Найбільш постраждали  території України, Білорусі, Росії.  Але керівництво СРСР мовчало про жахливу трагедію, ніяких офіційних повідомлень про вибух на Чорнобильській атомній електростанції не було. На сполох забили західні країни, бо радіоактивна  хмара досягла Швеції, Фінляндії, Норвегії та інших держав. Саме міжнародна спільнота вимагала від уряду  Радянського Союзу розповісти про  катастрофу. Інформація про аварію  на ЧАЕС  з’явилася у ЗМІ тільки через кілька днів. Це було коротке повідомлення про пошкодження одного атомного реактора на Чорнобильській АЕС, створення комісії з розслідування та про  допомогу потерпілим. Про небезпеку радіоактивного забруднення і заходи захисту від радіації не було сказано ні слова. Високопосадовці виправдовували  такі дії необхідністю не нагнітати паніку.  Тільки через 18 днів після вибуху, 14 травня 1986 року докладно про аварію жителям СРСР розповів  у своєму зверненні очільник  країни М.С. Горбачов. І це після того, як пройшли  багатотисячні травневі демонстрації  у Києві та інших містах , на які людей вивели,  не попередивши про небезпеку радіації. В перші дні після аварії було повністю евакуйоване населення м.Прип’ять  та багатьох населених пунктів у радіусі 30 км. навколо станції. Зараз це зона відчуження.

Незважаючи на велику кількість проведених розслідувань, причини трагедії невідомі і досі. Єдиного висновку,  що призвело до вибуху, не існує. Офіційна версія така – вночі 26 квітня 1986 року 4-й енергоблок був зупинений для планового ремонту і проведення випробувань режиму вибігу ротора турбогенератора. Працівники станції розпочали експеримент  о  1 : 23, через кілька секунд стався різкий стрибок потужності і вибух , внаслідок якого  реактор  енергоблоку  був повністю зруйнований. Вже о  1: 24 надійшов сигнал про пожежу на пульт   охоронної  військової частини №2. Першими жертвами стали працівники станції,  які вели чергування тієї злощасної ночі.  Оператор головних циркуляційних насосів Валерій Ходемчук  загинув  безпосередньо  під час вибуху, його тіло завалило уламками барабан – сепараторів. Вранці від травм хребта і опіків у лікарні помер пусконаладчик Володимир Шашенок.  На місце аварії відразу після повідомлення виїхав караул з14 чоловік військової частини на чолі з лейтенантом  Володимиром Правиком, також на підмогу прибули десять пожежників   з м. Прип’ять  під командуванням  лейтенанта Віктора Кібенка та  екіпаж пожежної частини  №2 на чолі з Леонідом  Телятниковим. Гасіння пожежі тривало 6 годин 35 хвилин, вогнеборцям  вдалось ліквідувати основні осередки загорання   на площі близько 300м кв.  Всі  отримали величезні дози опромінення, бо достовірно не був відомий рівень радіації та із засобів  захисту у пожежників були тільки рукавиці , каски, брезентовий спецодяг і протигази, які вони зняли практично відразу через високу температуру навколо. Ознаки променевої хвороби почали проявлятися у ліквідаторів вже через годину після початку робіт. Вони були направлені до Прип’ятської медсанчастини №126, де їм була надана перша допомога, а в першій половині дня 26 квітня відправлені до клінічної лікарні №6  м.Москви.   Променева хвороба була виявлена ще у 134 співробітників  ЧАЕС. На жаль, майже всі вони   померли   в перший місяць  після вибуху.  Завдяки  відважним  зусиллям  вогнеборців не сталася  ще більше катастрофа – ядерний вибух, бо 195 тонн ядерного палива знаходилось на дні реактора.

Реактор продовжував  випромінювати радіацію ще близько місяця, доки його не закидали  сумішшю піску, свинцю,  глини і бору. Кількість людей, що брали  участь у гасінні пожежі становила 240 тис.  чоловік. Взагалі, число пожежників, військових, добровольців, які  брали  участь у ліквідації наслідків аварії, становить понад півмільйона  з усього СРСР.

З Новгород-Сіверщини на ліквідацію наслідків аварії було призвано 300 чоловік. Викликали повісткою до райвійськкомату, далі відправляли  на медкомісію до Чернігова,  потім до Білої Церкви, там формували частини, видавали спецодяг і звідти на ЧАЕС. На який термін, не повідомляли. Ліквідатори перебували там в середньому  60 – 70 діб. За  цей період в зоні аварії вони  отримували   велику дозу радіації.  Тому з кожним роком все більше  відходять за межу вічності «ті, хто врятував світ». Ліквідатори виконували різні види робіт : вимірювали  радіоактивний фон забрудненої території, засипали щебінкою небезпечні  об’єкти , займалися спецобробкою техніки, яка відпрацювала безпосередньо в  зоні аварії, закопували величезні котловани разом з технікою, валили і закопували «рудий ліс» (дерева взяли величезну дозу  радіації, опромінення  становило  до 2000рентген)   навколо станції,  доставляли продукти . А тих, хто відважувався    попрацювати на даху реактора, відправляли  додому раніше, бо отримана доза радіації була надвисокою. Працювали позмінно, швидко , злагоджено і конкретний час. На жаль, наслідки аварії відчутні і сьогодні. Хвороби, спричинені дією радіоактивних речовин, забирають здоров’я та життя тисяч людей.                                                  

                                                      Молодший науковий співробітник краєзнавчого відділу

музею – заповідника «Слово о полку Ігоревім»  

Приход С.М.

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,