«…Однією кров’ю, одним серцем і однією думкою»

 Велике бачиться з відстані. Ось і ми тепер оглядаємо внутрішнім зором Софіївську площу у Києві 22 січня 1919 року.

На початку  листопада 1918 року у Львові було проголошено Західно – Українську Народну Республіку (ЗУНР), а вже наприкінці місяця її уряд відрядив до Києва   делегацію. А 1 грудня 1918 року повноважні представники УНР і ЗУНР у Фастові підписали перед вступну угоду про майбутнє об’єднання. У спогадах члена західноукраїнської делегації Лонгіна  Цегельського (керівник Секретаріату  закордонних справ ЗУНР згадаються дискусії стосовно  повноважень делегації УНР, оскільки відбула вона від гетьмана Скоропадського, а прибула у Фастів вже після приходу до влади Директорії. Але коли прибув у Фастів С.Петлюра, то він сказав: «Це ясно. Якби застали гетьмана при владі, ваші повноваження були б добрими для нього. А що ми опинилися при владі, то вони добрі і для нас».

3 січня 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі (зараз Івано – Франковськ) ратифікувала угоду про злуку ЗУНР і УНР в одну державу, затвердила перед вступну угоду та доручила уряду негайно розпочати переговори з урядом УНР стосовно її реалізації. Від імені Кабінету державних секретарів вступив Лонгін Цегельський. Він сказав: « я говорю коротко. Підкреслюю, що історичним ідеалом українського народу є політична незалежність і єдність усієї української землі в суверенній українській державі. Від смерті Ярослава Мудрого ми вперто стреміли до здійснення цього ідеалу. Сьогодні діждалися тієї урочистої миті. Коли нарешті в нашій силі його здійснити. Зробимо це сьогодні ухвалою Української Національної Ради». Невдовзі галицька влада отримала з Києва повідомлення , що 21 січня в Києві збирається  Трудовий конгрес, котрий має затвердити Акт Злуки.

Директорія та Рада Народних Міністрів  призначили на цей день урочисте святкування злуки УНР і ЗУНР. Прикметно, що 22 січня  якраз відзначилася річниця проголошення  історичного IV - го Універсалу Центральної Ради, за яким  УНР  проголошувалася  самостійною  незалежною державою. За свідченням  очевидців, столиця України мала  святковий вигляд.  Скрізь  національні прапори й транспаранти . На Тріумфальній арці при вході  до Софіївської площі старовинні герби України й Галичини. Близько 12-ї години залунала команда куреня  почесної варти « Позір!». Одночасно  в Печерську  ударили гарматні постріли, котрі з певними відступами лунали протягом усієї церемонії проголошення Акту Злуки. Одночасно  з пострілами загули дзвони Мазепинської дзвіниці Софіївського собору, а з брами вийшла  церковна процесія.

Церемонію розпочав голова західноукраїнської делегації, віце – президент української Національної Ради Лев Бачинський. « На цій історичній  площі столичного Києва стаємо оце ми, законним і вольним  голосом нашого народу вибрані представники Західної України. А саме, Галичини, Буковини та закарпатської Русі, та доносимо вам  і заявляємо  прилюдно  перед  усім народом України. Перед усім світом і лицем історії, що ми, український народ західноукраїнських земель, будучи однією кров’ю, одним серцем і однією думкою з усім народом Української Народної Республіки, власною своєю волею бажаємо обновити національно – державну єдність нашого народу, що існувала за  Володимира Великого та Ярослава Мудрого і до якої стреміли  великі гетьмани  Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Від сьогодні Західна Україна лучиться навіки з Великою Україною в одне нероздільне тіло, соборну та суверенну Українську державу».

Після цієї промови Л.Цегельський  зачитав заяву Президії Української Національної Ради  і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об’єднатися  в одну Українську  соборну державу. Цю грамоту було передано голові Директорії Володимиру Винниченку котрий  привітав  делегацію  ЗУНР зі злукою «Братської Галицької волості з матірним пнем України».

Ще один член Директорії Федір Шмель виголосив Універсал Соборності. Після молебню за Соборність України відбувся військовий парад. Через площу пройшла придніпрянська піхота та промарширував галицький  легіон січових стрільців, потім прокотилася артилерія – польові гармати, важкі мортири та гаубиці, панцирники.

Скликаний наступного дня Трудовий конгрес України, в роботі якого також взяли участь делегати  від ЗУНР, одностайно затвердив Акт злуки, тож цю історичну подію було закріплено вищими  державно – правовими актами Українських держав.

Як згадував учасник цих подій Стефаник  Сандуляк : « Як сон. Як мрія, пригадується це – Софіївська площа, залита тисячами  українського люду, оці полки української армії, Директорія та наші  галичани під пам’ятником Богдану Хмельницькому».

Ці слова одного з чільних творців Акта Злуки 1919 року явилися пророчими. Як сказав ще Л. Цегельський, це була чи не  найбільша  подія в історії України.

А 21 січня 1990 року від Києва до Львова проліг живий ланцюг, приурочений 71 – й річниці  Акта ЗЛУКИ українських земель.

То ді для широких верств народу ще  Радянської України саме слово «соборність»   нічого не значило. Але повернення дати, проти  чого повстали комуністичні  ідеологи, багато кого розбудило віді  сну.

Сьогодні нас не розділяє Дніпро чи Збруч, але Україна, на жаль, не єдина: йде «лінія розмежування» на Донбасі, кордон встановила Росія на Кримському перешийку. Тож історичний урок нам шукати в подіях 100- річної давнини.

 

                                                     Павло Провозін

                                                     старший науковий співробітник краєзнавчого відділу

                                                     музею - заповідника «Слово о полку Ігоревім»

                                                                                                                                                                                                                                                                   

                                        

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,