Великий мовознавець, фольклорист, етнограф.
Коли Олександр був ще малий, його батьки переїхали до міста Ромен. Початкову освіту отримав у польській гімназії міста Радом, яку закінчив відмінно.
В 1851 році юнак вступив на юридичний факультет Харківського університету, але вже наступного року змінив свої плани і перейшов на історико-філологічний. Його викладачами були брати Петро та Микола Лаврівські, професор Амвросій Метлинський і тому під їх впливом молодий студент захопився етнографією, вивченням мови та збиранням народних пісень.
Після закінчення університету в 1856 році Потебня працював у першій Харківській гімназії, згодом повернувся до університету для підготовки до доцентської посади.
У 1861 році він захищає магістерську дисертацію «Про деякі символи в слов’янській народній поезії» і стає ад’юнктом Харківського університету. Далі стає доцентом кафедри слов’янського мовознавства та секретарем історико-філологічного факультету.
Цілий рік, з серпня 1862року, до серпня 1863 року Потебня перебував у науковому відрядженні за кордоном. Він побував у Німеччині, Чехії, Австрії. Знаходячись у Берлінському університеті він вивчав санскрит, порівнював його з іншими відомими йому мертвими індоєвропейськими мовами --старослов’янською, давньогрецькою, латинською. У цей час він написав знамениту свою працю "Думка і мова". Олександр Опанасович був переконаний у необхідності українських шкіл. Дітей, на його думку, необхідно навчати рідною мовою. Навчання ж чужою або кількома мовами стримує психічний розвиток . Він створив підручники для недільних шкіл "Азбука" та "Буквар", Рукопис "Азбуки для воскресных школ."Займався Потебня ще однією проблемою — підготовкою вчителів для сільських шкіл.
Коли молодому чоловіку виповнилося 26 років він одружився з небагатою, коханою дівчиною. Вона виховували свого десятирічного племінника Івана Манжуру, сина померлої сестри. З цьго часу Потебня теж опікувався долею хлопчика, віддав до гімназії, поміг вступити до інституту. Невдовзі у подружжя з’явилися й свої сини -- Олександр та Андрій.
Так О.Потебня ріс професійно і вже з 1875 році стає професором кафедри російської мови та словесності Харківського університету. Він один із засновників Харківського історико-філологічного товариства , очільник Харківської філологічної школи. Член-кореспондент Петербурзької академії наук з 1875 року.
Науковець зробив масштабний внесок по вивченню української мови, оригінального українського фольклору. Видав низьку змістовних праць, такі як “Заметки о малорусском наречии” (1870), “Малорусская народная песня по списку XVI ст. Текст и примечания” (1877), “Объяснение малорусских и сродных песен” (перший том – “Веснянки”, 1883; другий том – “Колядки”, 1887). Редагував зібрання творів Г. Квітки-Основ’яненка у чотирьох томах (1887–1890), П. Артемівського-Гулака (1888), поетичну збірку І. Манжури “Степові думи та співи” (1889).
У 1878 році з'явилася книга Потебні «Слово о полку Ігоревім» текст і примітки, вона була перевидана в 1914 році. За своєю основною спрямованістю вона являє собою спростування вихідних положень книг
П. П. Вяземського і Н.Д Міллера про «Слово» які вийшли в 1875 і 1877 роках, що розглядали «Слово» як продукт чужоземних впливів грецьких, болгарських, і частково статті А. Веселовського. Потебня вважав «Слово» твором особистим і письмовим; він вбачав в ньому книжкові елементи, але заперечував проти того, що «воно складено по готовому византійсько-болгарському чи іншому шаблонів. Навпаки, стверджує, що «ми не знаємо іншого давньоруського твору, до такої міри перейнятого народно-поетичними елементами», як «Слово о полку Ігоревім». Потебня проводить до «Слова» велику кількість паралелей з слов'янської народної поезії, особливо української та великоруської, що підтверджують його точку зору. Поряд з цим він намагається розкрити міфологічні елементи пам'ятки. Що стосується тексту твору, то дослідник вважав, що дійшов до нас список, який «веде свій початок від чорнового рукопису, писаного самим автором, або з його слів, забезпеченою приписками на полях, нотатками для пам'яті, поправками, вводивши переписувача можливо, кінця XIII в. або самого початку XIV ст. в подив щодо того, куди їх помістити. Крім того, дослідник припускав, що в текст внесені глоси одного або більш ніж одного переписувача. Всі ці міркування змусили Потебню, окрім поправок до тексту, робити в ньому перестановки і виключення тих місць, які він вважав приписками на полях, вставками і глосами. Незважаючи на ряд дотепних розумінь він, природно, не міг втриматися від таких операцій з текстом «Слова», які є в більшій своїй частині довільними і суб'єктивними. Книга О. О. Потебні «Слово о полку Ігоревім»- це видання тексту «Слова» за своєю орієнтацією може бути названо гіперкритичною. Хоча більшість виправлень тексту, запропонованих О.О. Потебнею, не знайшло підтримки у наступних дослідників, це видання до теперішнього часу цінне, як зразок певного підходу до тексту письмової пам’ятки 12ст.
Помер Олександр Опанасович Потебня 11 грудня 1891 року, у віці 56 років і похований у Харкові. Ім’я О. О. Потебні носить Інститут мовознавства АН України.
Видатний мовознавець зробив великий внесок у різні розділи науки про мову – загальне мовознавство, психолінгвістику, етимологію, історичну граматику та діалектологію східнослов’янських мов, порівняльно-історичне мовознавство. Його ідеї зробили потужний вплив на багатьох українських та зарубіжних мовознавців, окреслили нові напрями досліджень і лишаються актуальними й у наші дні.
Світлана Кривич,
молодший науковий співробітник
відділу давньоруської літератури
Додати коментар